Дивертисмент — першопочатково музичний термін, що означав низку невеликих розважальних творів для ансамблю або камерного оркестру. Пізніше дивертисментом почали називати й танці, поставлені на такі п’єси.

У великих багатогодинних балетних виставах дивертисменти мали розважальну функцію і не пов’язувалися з сюжетом. Така практика зародилася при французькому дворі та зберігалася аж до 20-го сторіччя. Головним завданням дивертисменту було захопити глядача і водночас окреслити історичний або етнічний контекст, в якому розгортається дія.

Зазвичай дивертисмент складався з умовних національних танців (подекуди навіть нації були вигадані). Зважаючи на те, що балет довго розвивався як придворний жанр, а його головним глядачем і замовником був правитель, вистави часом могли відображати його політичні амбіції або слугувати інструментом пропаганди. Наприклад, у 1864 році французький балетмейстер Артур Сен-Леон поставив розкішний балет по казці “Горбоконик” і в останньому акті ввів дивертисмент з танців 22 народностей, які, об’єднавшись, прославляли царя.

Ще одна причина, через яку дивертисмент закріпився в балеті — танцівниці, які за епохи романтизму майже витіснили зі сцени чоловіків. Так посеред вистав раптом з’явилися серії танців, не пов’язаних з основною дією: коштовностей, перлин, фей, солодощів. Часто варіації ставили під конкретних солісток, аби показати їх у найбільш виграшному світлі.