Слово "драмбалет" з'явилось у СРСР як відповідь на пошуки нових, сучасних для радянської людини форм і тем балетної вистави. Фізкультура, естрада, індустріальне виробництво, народний побут змінювали саму мову танцю і обставини для нього.
Лауреат Сталінських премій Ростислав Захаров у своїй книзі "Мистецтво балетмейстера" назвав класичний танець пластичною драмою, що поєднана з музикою, відкидаючи самодостатність руху. За ним це повторювали і учасники студії "Драмбалет" 20-х років, які стверджували, що "танець і пластика не можуть здійснити театральне видовище".
Драмбалет міцно спирався на літературний сюжет, і музика нерідко підкорювалася саме лібретто. Хореографія ставала занадто буквальною та пантомімічною, її можна було б рівнозначно замінити словами, і радянські критики відзначали таку крайність. Хореографи буквально ілюстрували сценарії, виправдовували кожний танець побутом (приміром, аби головна героїня балету "Червоний мак" мала право на танець, за сценарієм її зробили танцівницею). Як писав мистецтвознавець Віктор Ванслов, "вираження життя в танці замінювалось зображенням танців у житті".