Одного разу мене запросили спікером на тренінг для менеджерів в IT-компанію і попросили розповісти про цілі та параметри оцінки виступу балерини. Нестандартний приклад, згодна, але тоді я серйозно замислилась про те, що таке професіоналізм у балеті та з чим його плутають?
Балет – не спорт. Саме тому тривалість оплесків та вигуки «браво» – загальноприйняті фактори оцінки успіху артиста та всієї вистави – не завжди об'єктивні. У всьому світі зростає кількість комерційних проєктів із танцівниками, які можуть дозволити собі гарну рекламу та мають зв'язки у шоу-бізнесі, але часто ці артисти не відповідають критеріям професіоналізму на сцені. Однак, публіка, що прийшла за запрошеннями, старанно зображує радість, stories з оваціями в Instagram множаться, а інтерес до неякісного продукту штучно зростає.
Головне завдання балерини – подарувати глядачам радість та естетичне задоволення від свого виступу, індівідуального осмислення образу та особливостей технічного виконання. Виходячи на сцену, виконавиця віддає всю свою енергію і натомість сама відчуває задоволення від виконаної роботи та реакції глядачів. Навіть якщо відгуки негативні, мотивація працювати тільки зростає. Але, звичайно, трапляється, що глядачі не зовсім коректні по відношенню до артиста. Можливо, через особисту ворожість або вплив інших людей.
Балерина має володіти індивідуальністю, щоби глядач захотів повернутися (і це головне!) до театру та побачити артиста в інших образах. Ми працюємо не для того, аби бути швидшими, сильнішими чи досконалішими в техніці, а щоби глядач проживав виставу разом із нами. Однак, на балет люди йдуть, в першу чергу, за естетичним задоволенням. Вони не мають знати про травми чи складні життєви обставини виконавця, тому, якщо ти на сцені – ти маєш літати.
Я вважаю, що першокласна техніка – не головний показник професіоналізму. Безумовно, вона вражає, проте для танцівника головне – знайти баланс між зовнішнім та внутрішнім, щоби глядач не зміг відокремити образ від техніки та пережив за вечір спектр емоцій, які не вимовити словами. Вистави без фабули – якраз найкраща перевірка артиста на професіоналізм.
Загалом, я би виділила такі критерії, за якими можна оцінити рівень артиста балету:
- Краса та легкість виконання
- Вміння «тримати» зал у «правильній напрузі»
- Краса ліній, естетичний вигляд
- Технічна довершеність (стрибки, обертання)
- Реакція публіки (в різних країнах висловлюють захват по-різному: італійська публіка – криками та тривалими оваціями від 10 до 30 хвилин; японські глядачі стримані під час вистави, але після не відпускають виконавця протягом 30-40 хвилин і чекають на улюблених артистів біля службового входу, щоб висловити повагу, зробити подарунок і фото на згадку; угорці наприкінці вистави змінюють темп оплесків; у Німеччині висловлюють свою прихильність тупотом ніг.
Дуже часто танцівники недооцінюють думку непрофесіоналів танцю. Мені здається, даремно, адже не пересичений театром глядач має свіжіший погляд та своїм відгуком може допомогти артисту. Звісно, похвала похвала – це добре, але негативні коментарі – це привілей для артиста, знак того, що ти не байдужий і тобі є, куди розвиватися. Ми всі не ідеальні і робимо помилки, але в кожному з нас також є щось особливе. Так що професіоналізм артиста безпосередньо залежить від його інтелекту та вміння перетворювати свої недоліки на переваги.
Навіть одним помахом руки чи тремоло пальцями у повітрі можна розчулити до сліз – у цьому я переконалася, коли побачила Михайла Баришнікова у виставі «Бродський. Баришніков». Завдяки цьому жесту Баришнікова під рядки Бродського «Метелика» я відкрила для себе, що мистецтво руху може бути легким, безтурботним і водночас мудрим та чутливим, здатним виявити все, що відбувається у тебе на душі.