Цього літа ми зустрічалися з Володимиром Малаховим двічі: обидва рази в Zoom, щоб записати інтерв'ю. В період пандемії спілкування онлайн стало нормою, але для професіоналів танцю Zoom, Youtube та Instagram також перетворилися на сцену, репетиційну залу і джерело моральної та фінансової підтримки.
Володимир Малахов перечікує карантин вдома в Берліні та зізнається, що це його найдовші канікули за 34-річну кар'єру танцівника та керівника балетних труп. Проте навіть за таких обставин Малахов залишається на висоті. Його щоденні класи в Instagram – одні з найкращих та найпопулярніших серед подібних ініціатив. Студенти надсилають йому свої відео і отримують персональний зворотний зв'язок.
Мені було цікаво зрозуміти, що онлайн може запропонувати визнаній зірці, а також дізнатися думку одного з найвідоміших інсайдерів про долю балету в діджиталізованому світі.
Взимку ви з’явилися в інстаграм. Дуже довго вас там не було. Що надихнуло створити акаунт?
Мене немає у жодних соцмережах. Ні у фейсбуці, ні у твітері. І моя племінниця сказала: «Давай, спробуй. Нехай світ знає, чим ти займаєшся, нехай бачать, що ти ще живий». І створила акаунт.
Вона його тепер і веде?
Ні, інстаграм веду я. Але якщо я чогось не розумію чи щось не виходить, мені підказують. Я у техніці розбираюся насилу, і коли починав вести сторінку, не знав нічого. Нині знаю, як зробити пост, як зберегти, видалити.
Чи очікували ви, що буде такий фідбек? Ваш інстаграм злетів дуже швидко, у вас жива, чуйна аудиторія, на класах це вкрай помітно.
Так, класи переглядає багато людей. Тим паче, щосереди я проводжу Barre with a star: запрошую зірок, своїх друзів, і ми разом робимо вправи біля станка у прямому ефірі. Людям, котрі знають, що таке балет, це цікаво: поспілкуватися, щось особисто написати. Хоча, коли були класи зі Світланою Захаровою та Вадимом Мунтагіровим, мене просили вимикати коментарі, адже через них не видно ноги.
Ви стали одним із перших, хто почав давати класи онлайн. Як у вас виникла така ідея?
Карантин вибив танцівників із процесу, їхній емоційний стан занепав. Перебувати на сцені, отримувати енергетику від залу, грим, костюми – для танцівників це дуже важливо. І я стараюся підтримати їх своїми класами, сказати їм: «Не впадайте у відчай, це просто перехідний період, немов довга відпустка».
Ще ви дуже активно виходите на зворотній зв’язок, коментуєте відео своїх учнів.
Дуже важливо мотивувати танцівника, щоб він бачив – він не байдужий. Я показую, пояснюю, займаюся. Я можу, звичайно, бути педагогом, який показав комбінацію, а далі просто сидить, але людям важливо бачити, як має бути. Так, я вже не у тому віці, але все одно маю великий досвід: я танцював на найкращих світових сценах, із найкращими балеринами, у мене був приголомшливий педагог (Петро Пестов у Московському хореографічному училищі, - прим. ред.), і я, звісно, хотів би передати ці знання. Щоразу я відкриваю аудиторії свої маленькі секрети. І багато хто досягає успіху.
А що вас у свою чергу мотивує це робити?
Я відчуваю енергетику, бачу, скільки людей підписується і стежить за моїми класами. Мені дуже приємно бачити, як іде стрічка коментарів, летять сердечки. Щодня я готую класи, чекаю на них, повністю віддаюся процесу, і це підіймає мій дух. Я прагну, щоб і танцівники, і глядачі отримали задоволення. Хоча для мене це також дуже тяжко.
Звідки у вас така дбайливість про танцівників?
Нуу, я, насправді, янгол із рогами (сміється). Просто я знаю: до кожної людини потрібен свій підхід, щоб механізм працював. Я люблю зібраність, люблю колективність. Коли я прийшов до театру, одразу сказав: ми не плетемо жодних інтриг, ми – сім’я. Якщо хочете щось мені сказати – підійдіть до мене і скажіть в обличчя.
Мене ніколи не займало, хто з ким спить, хоча, звичайно, ці питання обговорювалися в театрі і завжди обговорюватимуться. Я завжди старався розділяти себе на три різні особистості: танцівник, друг та керівник. І люди завжди знали, коли до мене можна підійти із жартами, а коли – ні. У кабінеті я був директором, у залі – танцівником, поза театром зі мною можна було легко піти випити кави, потеревенити. Людина не зобов’язана завжди бути однаковою.
Наразі у вас кар’єра фрілансера?
Нині я, можна сказати, сиджу без роботи. Усі мої плани зруйновано.
Чи хотіли б ви мати постійну роботу в якомусь театрі?
Звісно, я хотів би керувати трупою та передавати свій дар, досвід, який я отримував протягом років у різних театрах світу. Але поки мене задовольняє статус вільного художника і я, певною мірою, навіть радий цьому. У ситуації, що склалася на сьогодні, керівникам випадає величезна відповідальність: як перебудувати роботу, як простежити, щоб ніхто не захворів, як зробити так, щоб механізм не розвалився.
За період карантину склалося враження, ніби танцівників нарешті помітили. Поки театри мізкували, як не втратити свою публіку, артисти взяли смартфони та перемістили фокус уваги на себе.
Зараз у танцівників дуже багато вільного часу. Я, наприклад, за всю свою творчу кар’єру ніколи не проводив стільки часу вдома. Я приїжджав із гастролей, змінював валізу і одразу ж їхав знову. Максимум – Різдво, Новий рік, православне Різдво, Старий новий рік – це був час на перезавантаження. А нині я з 15 березня сиджу в Берліні. Звісно, мені є, чим зайнятися: я люблю готувати, займаюся квітами, даю класи, прибираю вдома. У мене є маленький городик, де я вирощую овочі. Я знаю, що я маю перечекати цю ситуацію.
Танцівники за цей період можуть подумати про щось нове, поміркувати, як змінилося їхнє життя. Коли вони вийдуть на роботу, вони абсолютно інакше сприйматимуть свої ролі, театр, друзів.
Як ви гадаєте: чи повернуться театри до колишнього формату роботи або ж система буде змушена до змін?
Звісно, повернуться. Ми пережили світові війни, іспанку і ще багато чого. Але ж бачите, все вертається на свої місця.
У своїх інтерв’ю ви завжди казали, що все, чого б ви хотіли від кар’єри – бути гідним класичним танцівником. Що ви мали на увазі під цим поняттям?
Якість. Як із їжею: краще менше, але краще. Артист має лише одну можливість: ти вийшов і зробив, і це залишиться у пам’яті глядачів назавжди. Звісно, якщо ти професіонал з великої літери, ти можеш замаскувати помилку, але завжди прагнутимеш ідеалу. Молоде покоління не звикло до цього. У них немає цього «Я хочу». Ну, як буде, то буде, а як ні – ну і все одно.
Свого часу мені хотілося робити все. А молодь погляне на щось і скаже: ні, мені це не підходить. Але ти ще навіть не спробував! Усі вважають, що з першого поверху потрібно одразу бігти на десятий, але якщо швидко потрапити нагору, то і впасти звідти можна так само стрімко.
Звісно, мені завжди хотілося, щоб люди казали: «Ось це належить лише Малахову». Наприклад, найкраще в мене виходив стрибок. Я стрибав беззвучно і старався саме так запам’ятатися своїй публіці, своїм фанатам.
Як вважаєте, класичний танець як художня мова все ще буде актуальним на театральній сцені?
За свою кар’єру я станцював 24 версії «Лебединого озера», а 25-ту поставив сам у Загребі. Для мене класика – немов антикваріат, чия ціна лише зростає, а сучасний танець – немов зірки, що падають. Має бути геніальний хореограф, який зможе міцно тримати усе разом: як Матс Ек, наприклад, Ролан Петі, Джон Ноймайєр. Скільки було випадків, коли компанії створювалися на ейфорії від успіху декількох спектаклів, але після 2-3х років усе розсипалося.
Уявімо ситуацію: карантин завершується, вас запрошують поставити балет. Що б це могло бути?
Усе залежить від того, чого захоче директор, що це дасть мені, як я виглядатиму – все ж таки в мене гучне ім’я. Мене мають надихати і ідея, і музика – все, щоб я горів цим. По-перше, я не хореограф, я реконструюю спектаклі – беру основу і додаю щось своє. Є балети, які взагалі зникли. Наприклад, коли я ставив La Peri, у мене була музика, партитура диригента і три відео, які мені надіслав однокласник Юрій Бурлака: Алісія Алонсо, Карла Фраччі та Любов Кунакова танцюють па-де-де у різній хореографії. Я мав літографії, книгу, і я все це зіставляв.
Варто ще думати про людей, про покоління: як усе це виглядатиме, чи буде прибуток від квитків? Мені пощастило, що я був директором Staatsballett Berlin, і у мене була можливість упродовж 14 років спостерігати, обдумувати, переживати усі злети та падіння.
Хореограф – жива людина. Якщо він поставив гідний балет, це ще не означає, що наступний вийде кращим. Усе наше життя – хвиля. Ти не можеш увесь час бути на піку, ти задихнешся!