Танець модерн – загальна назва напряму сценічного танцю, який з'явився в Європі та Америці на початку 20-го століття. Його вирізняють прагнення свободи, повна або часткова відмова від балетних канонів, а також прагнення відображати дух свого часу.
Наприклад, робота з гравітацією – один із ключових аспектів танцю модерн, який можна відрізнити кінестетично та візуально. В класичному танці тіло виконавця прагне бути легким і долати гравітацію, тоді як в танці модерн, навпаки, закони фізики ініціюють рух, а танцівники не прагнуть постійно тримати вертикальну вісь. У порівнянні з класичним танцем, в танці модерн інакша робота корпусу, артикуляція хребта, ротація та амплітуда руху.
Головними фігурами раннього модерну вважають Лой Фуллер, Айседору Дункан, Рут Сен-Дені та Мод Аллан. Артистки багато мандрували і переважно виступали соло в костюмах вільного крою та босоніж. Дункан експериментувала з вираженням у вільному танці музики та природи, Фуллер працювала зі світловими ефектами, Сен-Дені вивчала танці інших культур, а Аллан інтерпретувала літературні твори. Більшість їхніх робіт не збереглася у вигляді репертуару або структурованої техніки танцю, але ідеї продовжили розвиватися завдяки учням і захопленим послідовникам.
Згодом у танці модерн виокремилися американський та європейський напрямки. Перший розвивали Марта Грем, Доріс Хамфрі та Чарльз Вайдман, випускники школи Денішоун, другий – Рудольф Лабан, Мэрі Вігман, Курт Йосс і Ханья Хольм, яка “привезла” німецький модерн до США. На цьому етапі танець модерн набув знайомих нам сьогодні форми, техніки та репертуару. Почали з’являтися трупи, освітні програми, теоретичні дослідження. Танець модерн з'явився на сценах традиційних театрів, а балетні трупи стали запрошувати хореографів для створення нових вистав.
Сьогодні техніки танцю модерн обов’язково вивчаються як у класичних, так і в більш експериментальних навчальних закладах. Репертуар цього періоду поступово зникає, залишаючись в архівах або окремих авторських трупах (наприклад, Марти Грем або Елвіна Ейлі). Танець модерн переходить із сучасності в історію, але його основні ідеї продовжують існувати в нових інтерпретаціях і формах.