Романтичний балет зародився у Франції, приблизно у 1830-х, і ознаменував епоху перемоги літературних сюжетів над міфологічними. Лібретто набуло неабиякого значення, до їхнього написання почали запрошувати відомих письменників та драматургів. Романтичний балет спирався як на класичні, так і на тогочасні твори, але від вистав не вимагали точного переповідання історії. Натомість було важливішим відтворити її атмосферу та зобразити психологічний розвиток головного героя.
У балетах епохи романтизму реальний світ, традиційно, протистоїть фантастичному. Змучений внутрішніми протиріччями, протагоніст прагне знайти порятунок у царстві мрій. Зображення фантастичного світу стало особливістю художньої структури вистави і сприяло формуванню образу балерини як невагомої, ефемерної істоти, яка ледь торкається землі кінчиками пальців.
Першим повноцінним романтичним балетом вважається «Сильфіда» 1832 року, а першою романтичною балериною – виконавиця головної партії Марія Тальоні. Тальоні зуміла втілити свого персонажа, дух повітря, спираючись лише на класичну балетну техніку. Завдяки Тальоні почав розвиватися танець на пуантах, а арабески стали метафорою польоту.
Деякі паризькі вистави епохи романтизму були перенесені на петербурзьку сцену і в дещо зміненому вигляді збереглися дотепер. Серед найвизначніших з них – «Сильфіда», «Жізель», «Корсар», «Коппелія».